Відповідь на це питання має знати кожен студент юридичного факультету, але на практиці дуже часто доводиться стикатися з ситуацією, коли контрагент пропонує укласти договір купівлі-продажу, в той час як має укладатись договір поставки.
Сама головна та основна відмінність цих договорів – хто є сторонами договору. Якщо сторонами договору є суб’єкти господарювання, то це має бути договір поставки (ч. 3 ст. 265 Господарського кодексу України).
Якщо ж товар реалізується негосподарюючим суб’єктам, то має укладатись договір купівлі-продажу, відповідно до ч. 6 ст. 265 ГКУ.
Діючим законодавством визначено, хто є суб'єктами господарювання.
Це – юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку, а також державні, комунальні і інші підприємства та підприємці (ч. 2 ст. 55 ГКУ).
Крім того, метою придбання товару є використання його в господарський діяльності, в тому числі, наприклад, використання при виробництві власного товару, або подальшого продажу, тобто товар має бути призначений для ведення підприємницької діяльності чи іншої діяльності, яка не пов'язана з особистим споживанням.
Яскравим прикладом коли та який договір має укладатись, поставки чи купівлі-продажу, може бути діяльність підприємств торгівлі.
Так, коли вони набувають договір у оптових постачальників, то укладають договори поставки, а коли реалізують в подальшому фізичним особам (кінцевому споживачу), то укладається вже договір купівлі-продажу.
Зважаючи на те, що Господарським кодексом прямо передбачено, що до відносин поставки, не врегульованих ГКУ, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу, то при укладанні договору поставки використовуються положення законодавства про купівлю-продаж. Отже, договір поставки є різновидом договору поставки з урахуванням певних особливостей.
До інших основних відмінностей договору поставки від договору купівлі-продажу можна віднести наступні:
- Відносини між сторонами мають, як правило, тривалий характер, мінімум один рік. Навіть якщо сторони в договорі поставки не визначили строк його дії, то він буде вважатися укладеним на один рік (ч. 1 ст. 267 ГКУ);
- Поставка може здійснюватися партіями, у такому випадку строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо);
- Дати укладання договору та власне постачання по ньому товару не збігаються;
- Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами можуть визначатись у специфікаціях;
- Розмір відповідальності покупця у вигляді пені в договорах поставки обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та й цей розмір можливо зменшити на підставі ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора;
- Оплата за товар в договорі поставки може відбуватись не одразу з переданням товару покупцю, а по мірі його реалізації третім особам, про що сторони мають узгодити в договорі;
- На відносини поставки не розповсюджуються норми Закону України «Про захист прав споживачів»;
- При поставці навіть на внутрішньому ринку можуть застосовуватись правила Інкотермс;
- Оскільки договір поставки, як ми вже з’ясували, є господарським договором, то сторони при його укладенні зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору, на відміну від договору купівлі-продажу, де достатньо погодити лише предмет та ціну. Якщо не досягти згоди по істотним умовам договору, то є ризик визнання договору неукладеним.
Важливо, що умови про предмет у договорі поставки мають визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 ГКУ).
Звертаю увагу на необхідність дуже ретельно прописувати умови в договорі по порядку оплати та поставки, і бути дуже уважними при виконанні договорів поставки, бо кожна помилка може обернутися дуже відчутними матеріальними втратами.
Так, наприклад, якщо в договорі поставки не встановити строк та порядок оплати, то перед тим, як звертатись до суду з вимогами про стягнення заборгованості, треба бути направити до покупця вимогу про сплату вартості поставленого товару, дочекатись закінчення строку, який буде встановлений у вимозі, і тільки потім вже можна буде звертатись до суду з позовом про стягнення не сплачених за товар коштів.
Або якщо в договорі встановити передплату, то вже для покупця можуть настати негативні наслідки, коли товар оплачений, але не поставлений і повернути сплачені кошти часто нелегко, навіть вигравши справу в суді. В такому випадку необхідно перед внесенням попередньої оплати ретельно перевіряти потенційного контрагента, але це вже тема для окремої статті. В будь-якому випадку, при умовах оплати товару в порядку попередньої оплати, необхідно передбачити і строки повернення передплати у випадку порушення строків поставки, і штрафні санкції, і сплату процентів у підвищеному, порівняно зі ст. 625 ЦКУ, розмірі.
Для покупця ж часто дуже важливо виконання поставки товару у визначений договором строк, оскільки часто від цього буде залежати наступне виконання вже ним своїх обов’язків з контрагентами.
При роботі з розділом договору щодо відповідальності сторін за невиконання умов договору, слід намагатись досягти максимальної справедливості у розмірах відповідальності щодо кожної зі сторін. Дуже часто покупці або постачальники пропонують в договорах такі розміри відповідальності, що укладання договору поставки на таких умовах може втрачати економічну доцільність.
Таким чином, в практичній діяльності при підготовці договорів поставки необхідно враховувати зазначені особливості договорів поставки, що допоможе в подальшому уникнути негативних наслідків.
Олена Радтке, адвокат, керівник адвокатського бюро «Олени Прядко»
