В якій спосіб розпоряджатися нерухомим майном безперечно вирішує власник такого майна. Питання подарувати чи заповідати, виникає, як правило в стосунках близьких родичів, коли у власника є бажання, щоб його власність перейшла до конкретного родича. Як реалізувати таке бажання без шкоди для себе? Який правочин обрати?
Слід зазначити, що і заповіт, і договір дарування є односторонніми правочинами, оскільки для їх здійснення достатньо волі і дії однієї сторони, якою виступає власник майна. Отже, наявність волевиявлення особи, якій передаватиметься право власності за таким правочином, не є обов’язковим. Що стосується обов’язків, то за такими договорами, обов’язки створюються лише для осіб, які їх вчиняють (в даному випадку для власників нерухомого майна).
Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник.
Слід звернути увагу на те, що за приписами закону право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Тобто, якщо предметом договору дарування є нерухоме майно, право власності на це майно обдарований отримує одразу після укладення правочину та внесення відомостей про нового власника в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. В свою чергу, дарувальник втрачає усі права на подароване ним майно, що є основною відмінністю від заповіту.
Для вимоги про розірвання договору дарування спеціальну скорочену позовну давність в один рік. Це означає, що з вимогою про розірвання договору дарування можна звернутися до суду не пізніше ніж через один рік від дня, коли дарувальник довідався про порушення його прав. Однак слід розуміти, що цей спеціальний строк застосовується лише до вимоги про розірвання договору. Для вимоги про визнання договору дарування недійсним застосовуватиметься загальна позовна давність у три роки.
Вимога про розірвання договору дарування нерухомих речей може висуватися у таких випадках:
- якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей;
- якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування;
- якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність
У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.
Заповіт закон визначає, як особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто та вчинення заповіту через представника не допускається, на відміну від договору дарування, який від імені дарувальника може укласти його представник.
Заповідач на свій власний розсуд визначає спадкоємців та обсяг спадщини, що має спадкуватися за заповітом і не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки).
При складанні заповіту спадкоємці не присутні і їхня воля не враховується. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Перехід права власності за заповітом не відбувається в момент його складення, і це основна відмінність цього правочину від дарування.
Після спливу шестимісячного строку, встановленого законом для прийняття спадщини спадкоємець, вказаний в заповіті повинен звернутися до нотаріуса, щоб заявити про свої спадкові права (зареєструвати спадкову справу) та в подальшому оформити спадщину (отримати свідоцтво про спадщину) та відповідно зареєструвати своє право власності в передбаченому законом порядку.
Таким чином, заповіт може бути реалізований лише після смерті заповідача, а отже й право власності на заповідальне нерухоме майно спадкоємець отримує не раніше ніж через шість місяців після смерті заповідача.
Також слід знати, що заповіт складається у письмовій формі та має бути посвідчений нотаріусом.
Заповідач наділений правом у будь-який час скасувати заповіт, у будь-який час скласти новий заповіт, та внести до заповіту зміни. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
За законом заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Суд визнає заповіт недійсним за позовом заінтересованої особи, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. При цьому, недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
До спорів щодо недійсності заповіту застосовуватиметься загальний строк позовної давності у три роки з дня, коли особа дізналася про порушення її прав.
Таким чином, з наведеного зробимо висновок, що кожна ситуація індивідуальна, у всіх різні обставини, стосунки з родичами та причини для розпорядження майном, різні бажання, які спонукають людей до дій з нерухомістю, а тому ми радимо в таких випадках звертатись за професійною юридичною порадою до спеціалістів.
